Грошова система та її основні елементи
2. Еволюція грошових систем та їх типи
3. Еволюція сучасної валютної системи
4. Кредитна система та її основні елементи
5. Грошово-кредитна політика
1. Грошова система та її основні елементи
Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні. Грошова система формується історично, є елементом господарського механізму і регулюється законодавчими актами держави.
До основних елементів грошової системи належать: грошова одиниця, державні грошові знаки, масштаб цін, валютний курс, організація емісії та обігу грошових знаків, організація міжнародних розрахунків, суб’єкт грошово-кредитного і валютного регулювання (мал. 1).
Грошова одиниця — встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який слугує для вимірювання цін товарів та послуг. Державні грошові знаки — визначаються законодавством держави і мають законну платіжну силу. Грошові знаки, що випускаються державою, обов’язкові до приймання на території всієї країни. Розрізняють такі види державних грошових знаків: банківські білети — вид державних грошових знаків, які випускаються в обіг центральним емісійним банком країни; казначейські білети — вид державних грошових знаків, які впроваджуються в обіг при бюджетній емісії спеціально уповноваженим державним органом; розмінна (білонна) монета — дрібна частина державних грошових знаків, яку випускають для зручності обслуговування роздрібного обігу. Масштаб цін — засіб вираження вартості (ціни) товарів і послуг у грошових одиницях, який складається під впливом ринкового попиту і пропозиції. Валютний курс — вартість грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Валютний курс використовується для: обміну валют при торгівлі товарами і послугами; порівняння цін на світових товарних ринках, а також вартісних показників різних країн; періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті юридичних та фізичних осіб. Розрізняють два основні види валютних курсів: —фіксований — офіційно встановлене співвідношення грошових одиниць різних країн; —плаваючий — ринкове співвідношення грошових одиниць різних країн, що залежить від попиту і пропозиції. Організація емісії та обігу грошових знаків включає визначення сфер готівкових і безготівкових розрахунків, режим використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо. Порядок емісії та обігу грошових знаків встановлюється державою і регулюється законодавством країни.
Грошово-кредитна політика держави
... у регулюванні ключових економічних змінних через банківську систему на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом тощо і ... імпортні операції, що згодом буде відображено в платіжному балансі країни. Незважаючи на те, що окремі цілі пов'язані між собою ... формує темпи інфляції, є темпи зміни грошової маси в обігу, а тому вивчення механізмів розвитку інфляційних процесів має ...
Організація міжнародних розрахунків — система регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов’язаннями, що виникають між державами, підприємствами, організаціями та фізичними особами, які перебувають на території різних країн. Суб’єкт грошово-кредитного і валютного регулювання — в ролі такого органу в більшості країн виступає центральний емісійний банк.
2. Еволюція грошових систем та їх типи
Тип грошової системи залежить від форми організації грошового обігу в країні і визначається сукупністю її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку» та закономірності функціонування грошової системи. Розвиток грошових систем відбувався одночасно з розвитком товарного господарства та економічних відносин. Типи грошових систем представлені на мал. 2.
За типами функціонування грошові системи поділяються на саморегульовані та регульовані грошові системи. Саморегульовані грошові системи — грошові системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та в обслуговуванні сфери обігу монетами з благородних металів і обмінними на ці метати банкнотами. Саморегулювання полягало в механізмі грошового обігу: вартість грошей дорівнювала вартості благородних металів, які містилися в монетах або могли бути одержані в обмін на банкноти. Втручання держави було мінімальним (встановлювався лише питомий вміст благородного металу в грошовій одиниці).
Саморегульовані грошові системи виступати у формах біметалізму та монометалізму. Біметалізм — це форма саморегульованої грошової системи, за якої роль загального еквівалента законодавчо закріплювалася за двома грошовими металами (золотом і сріблом).
Монети з цих металів карбувалися та перебували в обігу на рівних засадах. Банкноти піддягали обміну на обидва метати. Біметалізм існував у трьох вадах: система «Паралельних» валют (співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється на ринку стихійно): система «подвійної» валюти (співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється державою в законодавчому порядку); система «кульгаючої» валюти (один із видів монет карбується у закритому порядку).
Між сріблом і золотом встановлювалося певне співвідношення. З часом ціни, зокрема й на монети, змінювалися, і встановлене співвідношення втрачало силу, що зумовлювало постійне існування двох мір вартості та двох масштабів цін. Постійне коливання співвідношень різних видів металевих грошей та пов’язані з цим незручності призвели до поступового зникнення з обігу одного із видів металевих грошей і переходу від біметалізму до монометалізму.
Монометалізм — це форма саморегульованої грошової системи, у якій роль грошей виконує один грошовий метал. Банкноти підлягали обміну на цей грошовий метал. Починаючи з кінця XIX ст., найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:
- золотомонетний стандарт;
- золотозливковий стандарт;
- золотодевізний стандарт. Найдосконалішим видом золотого монометалізму вважається золотомонетний стандарт, який використовувався в XIX— XX ст.
Золотомонетний стандарт — це вид золотого монометалізму7, для якого характерне виконання золотом усіх функцій грошей, карбування і обіг золотих монет із фіксованим золотим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золото. Запровадження золотомонетного стандарту вимагало від кожної країни-учасниці конвертування внутрішньої валюти в золото за фіксованим курсом. Жодних міжнародних норм не існувало, а основою валютних курсів був золотий паритет. Золотомонетний стандарт являв собою найстабільнішу саморегульовану грошову систему. Завдяки системі відкритого карбування монет золотомонетний стандарт забезпечував відносну стабільність вартості грошей при гнучкому- забезпеченні динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу. Стабільність національних грошових одиниць та валютних курсів сприяла розвитку вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів і зростанню обсягів виробництва.
Характеристика деятельности банка Русский Стандарт
... сектором розничных банковских услуг. 1. Информация о ЗАО «Банк Русский Стандарт» Банк "Русский Стандарт" был основан в 1999 г. российским предпринимателем Рустамом Тарико в ... агентства по информационным технологиям. 1.2 Оценка кредитного риска - основа процветания "русского стандарта" Бытующим заблуждением среди людей, мало знакомых с моделью потребительского кредитования, является представление ...
Використання золотомонетного стандарту вимагало від держав значних обсягів золотих запасів у центральних емісійних банках для забезпечення потреб обігу золотими монетами. З метою зменшення маси золотих монет в обігу широко емітуватися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей і безготівкові розрахунки. Перша світова війна істотно вплинула на грошово-кредитні системи країн. Зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей — все це спричинило зростання в обігу грошової маси, яка значно перевищила золоті запаси емісійних банків. Під час війни випуск золотих монет в обіг призупинився в більшості країн (крім США та семи латиноамериканських країн), наявна золота монета була частково вилучена державними органами, а частково осіла як скарб. Після війни лише США зберегли золотомонетний стандарт.
По закінченні світової війни інфляція в ряді країн посилилася. Певна стабілізація економіки відбулась у 1924—1928 pp. Із метою підтримання національних валют у країнах Європи проводилися грошові реформи (1924—1929 pp.).
Під час грошових реформ повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових видах: золотозливкового та золото девізного стандарту. Також після війни золотомонетний стандарт не було відновлено в країнах Європи, і ті з них, які мати достатні золоті запаси (зокрема Велика Британія і Франція) запровадили золотозливковий стандарт. Золотозливковий стандарт — це вид золотого монометалізму, для якого характерні відсутність в обігу золотих монет, заборона на їх вільне карбування, обмін банкнот лише на стандартні золоті зливки. Золотозливковий стандарт використовувався переважно для міжнародних розрахунків. Більшість країн у післявоєнний час не змогли відновити золотий монометалізм навіть у такій «урізаній» формі й запровадили систему золотодевізного стандарту. Золотодевізний стандарт — це вид золотого монометалізму, для якого характерні відсутність в обігу золотих монет та їх вільного карбування, здійснення обміну банкнот на золото через обмін на іноземну валюту (девізу), яка, в свою чергу, обмінюється на золото. У такий спосіб зберігався непрямий зв’язок грошових одиниць тридцяти країн світу із золотом.
Система золотодевізного стандарту була юридично оформлена рішенням Генуезької конференції (1922 p.).
Валютные риски и методы их страхования
... потоков и проявляются на рынках финансовых ресурсов в основном в виде процентного, валютного, кредитного, коммерческого, инвестиционного рисков. В зависимости от возможного результата риски можно разделить ... финансовые риски. Финансовые риски — Рис. 1. Система финансовых рисков Кредитные риски —, Валютные риски, Риск упущенной финансовой выгоды — 1.2. Способы снижения степени риска. Финансовые риски ...
Світова економічна криза (] 929—1933 pp.) призвела до скасування золотого монометалізму, масового знецінення валют і зумовила перехід грошово-кредитних систем світу від саморегульованих до регульованих грошових систем. Регульовані грошові системи — тип грошових систем, які базуються на обігу паперових і металевих грошових знаків, які не мають власної внутрішньої вартості. Регулювання полягає в механізмі грошового обігу: емісія грошових знаків повністю монополізована державою, яка забезпечує сталість емітованих грошових знаків, регулює пропозицію грошей відповідно до потреб обігу в засобах обігу, а курс валют формується на базі паритету їхньої купівельної сили. Регульовані грошові системи розрізняються за такими класифікаційними ознаками: за характером регулювання пропозиції грошей; за характером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий обіг; за характером регулювання валютних відносин. За характером регулювання пропозиції грошей виділяються такі види грошових систем: паперово-грошового обігу — вид регульованої грошової системи, для якої характерна бюджетна емісія для покриття бюджетного дефіциту. Бюджетна емісія в системі паперово-грошового обігу виступає у двох формах: а) грошові знаки емітуються державним казначейством у формі казначейських білетів; б) грошові знаки емітуються центральним емісійним банком у формі банківських білетів; кредитного обігу — вид регульованої грошової системи, для якої характерний випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитними принципами є забезпеченість та повернення коштів, що створює реальну можливість утримувати кредитну емісію на рівні реального попиту на гроші.
За характером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий обіг, виділяються такі види грошових систем: —неринкова — вид регульованої грошової системи, яка характеризується адміністративними методами регулювання грошового обігу (розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями суб’єктами економічних відносин, лімітування кредитів тощо); —ринкова — вид регульованої грошової системи, яка характеризується наявністю регулювання грошового обігу на основі використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси. За характером регулювання валютних відносин виділяються такі види грошових систем: відкрита — вид регульованої грошової системи, яка характеризується відсутністю обмежень на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною конвертованістю національної валюти, високою організованістю валютного ринку; закрита — вид регульованої грошової системи, яка характеризується використанням валютних обмежень, неконвертованістю національної валюти, обмеженням ринкового механізму формування валютного курсу.
3. Еволюція сучасної валютної системи
Сучасна валютна система являє собою сукупність способів, важелів та міждержавних органів, із допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у рамках світового господарства.
Виникнення й еволюція сучасної валютної системи відображають об’єктивний розвиток процесів інтернаціоналізації капіталу, що вимагає адекватних умов у міжнародній грошовій сфері.
Грошово-кредитна система Великобританії
... на грошовому ринку) і валютної інтервенції (в обмежених масштабах) ... на меті стабілізувати грошову систему. Початок реформи припадає на квітень ... був переданий у розпорядження валютного стабілізаційного фонду, створеного при ... вплив на стабілізацію національної валюти, він відмовляється прямо кредитувати ... глобалізація підприємницької діяльності. Рейтинг країн за рівнем міжнародної конкурентоспроможності ...
Послідовно існували та змінювалися три валютні системи (мал. 3).
Перша валютна система. У XIX ст. у світовій валютній системі встановився золотий монометалізм, який проіснував до початку Другої світової війни. Кожна національна валюта мата чітко визначений золотий вміст і обмінювалася за курсами, які базувалися на відношеннях кількості золотого вмісту в кожній валюті. Офіційне визнання ця грошова система здобула на Паризькій конференції 1867 p., де золотомонетний стандарт був визнаний єдиною формою світових грошей (Паризька валютна система).
Перевагами золотомонетної валютної системи можна назвати її універсальність і спільність національних та міжнародних розрахунків.
Проте розрахунки золотими монетами зменшували гнучкість цієї валютної системи, яка була особливо необхідна в кризових ситуаціях, зростання золотих запасів відбувалося повільніше, ніж обсягів товарів, використання золотих монет для всіх видів розрахунків призвело до їх виведення з обігу (шляхом, осідання у громадян), що знижувало розрахункові можливості та поступово вело до відмови від жорсткого золотомонетного стандарту.
Недоліки золотомонетної валютної системи та наслідки світової війни обумовили перехід до золотозливкової та золото девізної валютних систем.
У 1922 р. на Генуезькій міжнародній економічній конференції країни домовились про створення нової валютної системи. За своїми ознаками вона стала грошовою системою золотозливкового і золотодевізного стандартів.
При золотозливковому стандарті золото здебільшого застосовувалося в міжнародних розрахунках. При золотодевізному стандарті для міжнародних розрахунків поряд із золотом використовуються паперові національні валюти — девізи, суми яких в ідеалі мали дорівнювати золотим запасам країни, що їх емітувала. Але кількість грошей, що знаходилися в обігу, значно перевищувала обсяги зберігання золота. Це призводило до інфляції, а потім — і до девальвації окремих валют. Генуезька валютна система залишалася стабільною до 1929 p., коли розпочалася світова економічна криза. В ході кризи довіра до девіз була підірвана і Генуезька валютна система перестала існувати. На її базі склалися три валютні зони: стерлінгова, доларова і франка. Валютна зона — це угруповання країн, економічно, валютно Я фінансово залежних від держави, яка очолює валютну зону (держава-лідер).
Метою створення валютної зони є підсилення конкурентних позицій країни-лідера на міжнародній арені. Для валютної зони характерні такі особливості:
- курс валют прив’язується до валюти де ржа ви-лідера;
- міжнародні розрахунки країн-учасниць валютної зони здійснюються у валюті держави-лідера;
- валютні резерви країн-учасниць зберігаються в державі-лідері;
— забезпеченням залежних валют є казначейські векселі та облігації державних позик країни-лідера. Стерлінгова валютна зона, що очолювалася Великою Британією, була утворена 1931 р. До її складу входили країни Британської співдружності (крім Канади та Ньюфаундленда), Гонконг, Єгипет, Ірак і Португалія. Згодом, до неї приєдналися Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія, Греція та Іран. Доларова валютна зона, що очолювалася США, була утворена 1933 р. До її складу входили Канада і країни Центральної та Південної Америки. Валютна зона франка, що очолювалася Францією, була утворена 1933 р. До її складу увійшли Бельгія, Нідерланди і Швейцарія. Згодом приєдналися Італія. Чехословаччина та Польща. Під час Другої світової війни всі валютні зони перестали існувати. Воєнна ситуація призвела до розпаду першої валютної системи і зумовила перехід до другої валютної системи. Друга валютна система. Офіційно була оформлена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) і дістала назву «‘Бреттон-Вудська валютна система».
Международные валютно-кредитные учреждения
... БМР указывают на ее трансформацию из западноевропейской региональной организации в международную валютно-кредитную организацию. Активы BIS управляются Генеральной Ассамблеей и Советом директоров, а сам ... операции, в том числе с золотом, а также осуществляет межгосударственное регулирование валютно-кредитных отношений. Валютой расчетов для транзакций является швейцарский золотой франк, а доллар ...
Метою запровадження цієї валютної системи було відновлення вільної торгівлі та встановлення стабільної рівноваги системи міжнародних розрахунків на базі фіксованих валютних курсів.
У результаті переговорів були визначені такі принципи функціонування валютної системи: —встановлення твердих обмінних курсів валют країн-учасниць до курсу резервної валюти — долара США.; фіксація в золоті курсу резервної валюти; підтримка центральними емісійними банками країн стабільних курсів своїх валют стосовно резервної ват юти за допомогою валютних інтервенцій; здійснення змін валютних курсів через девальвації та ревальвації; —утворення організаційних ланок валютної системи. Такими
ланками стають Міжнародни й валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), які мають розвивати валютне співробітництво країн і сприяти зниженню дефіциту платіжного балансу.
При збереженні в цілому золото девізного стандарту та кінцевих розрахунків золотом, долар США був визначений світовою резервною валютою і міг обмінюватися на золото центральними банками інших країн за фіксованим курсом. Установлюватися офіційні паритети валют, що виражалися в золоті та доларах. Ринкові курси валют країн-учасниць не повинні були відхилятися від фіксованих курсів більш ніж на 1% у той чи інший бік. Поступово долар витісняв золото з обігу, і Бреттон-Вудська валютна система швидко стала доларовою. Друга валютна система ефективно функціонувала доти, доки золоті запаси США забезпечували обмін доларів на золото. Посилення світової конкуренції в 60-х pp. призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи* яка тривала майже десять років. В 1973 р. за результатами міжнародної конференції в Парижі система твердих обмінних курсів валют перестала існувати, що ознаменувало кінець другої валютної системи і обумовило перехід до третьої валютної системи. Третя валютна система. Враховуючи зміни світової економічної ситуації, 1976 р. провідні країни на Ямайській нараді Міжнародного валютного фонду заклали основи чинного валютного механізм}’, який характеризується такими ознаками:
- золото є звичайним товаром, хоч його висока ліквідність все ще змушує більшість держав відводити йому значну роль при формуванні своїх золотовалютних резервів;
- країни мають право вибору режиму валютного курсу;
- —запроваджується стандарт спеціальних прав запозичення
(СПЗ).
Метою запровадження СПЗ було створення універсальної світової валюти, яка замінила би золото й долари США в міжнародних розрахунках та державних резервах. Однак плани щодо створення універсальної валюти на базі СПЗ не було реалізовано. Це пояснюється тим, що МВФ та інші міжнародні організації не змогли набути достатнього впливу для ефективного регулювання світової валютної та фінансової системи.
Грошово-кредитна політика держави та її інструменти
... політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи. Грошово-кредитна політика - це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу ... проміжках часу. Про це переконливо свідчить досвід Радянського Союзу та інших країн із командно-адміністративною системою господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ...
Водночас правом вибору режиму валютного курсу країни скористатися повністю. 19 провідних держав, включаючи США. Канаду. Велику Британію та Японію, прийняли співвідношення валют, що залежить від попиту і пропозиції на ринку. Більшість країн Європейського Союзу (ЄС) заснувати валютний союз і перейшли до єдиної валюти — євро. курс якої до інших валют також перебуває у плаваючому режимі. Створення єдиної європейської валюти стаю значною подією в еволюції сучасної валютної системи та унікальним прикладом поступового переходу великої групи країн до єдиної валюти. При створенні ЄС перехід до єдиної валюти не передбачався. Проте після розпаду Бреттон-Вудської системи стало актуальним введення єдиної європейської валюти. В 1972 р. Рада міністрів Європейського Союзу прийняла рішення про обмеження коливання курсів основних валют у визначеному коридорі, котрий дістав назву «європейська валютна змія». У 1979 р. «європейська валютна змія» була замінена на Європейську валютну систему із власною резервною валютою ЕКЮ (Eropean Currency Unit).
ЕКЮ визначався на базі валютної корзини 12 країн ЄС. взятих із питомою вагою, пропорційною частці цих держав у ВВП Європейського Союзу. До 1992 р. ЕКЮ залишалась умовною розрахунковою одиницею.
У 1991 р. був підписаний Маастрихтський договір, який передбачав процедуру створення єдиного європейського економічного та валютного простору на базі євро. Перший етап (1990—1993 pp.).
Упродовж цього етапу було знято обмеження на вільний рух капіталів у Європейському Союзі та реалізовано національні програми наближення грошових і бюджетних політик.
Другий етап (1994—1998 pp.).
Проведена підготовка до запровадження єдиної валюти — євро. засновано Європейський валютний інститут (що став прообразом Європейського центрального банку), сформовано критерії входження в європейський валютний союз. У результаті впровадження цього етапу в травні 1998 р. у валютний союз увійшли 11 країн Європи: ФРН, Франція, Нідерланди, Бельгія. Люксембург, Данія, Іспанія, Ірландія, Португалія, Італія та Австрія. Третій етап (1999—2002 pp.).
Упродовж третього етапу відбувся безпосередній перехід до єдиної європейської валюти, розпочато діяльність європейської системи центральних банків (включаючи Європейський центральний банк та центральні банки країн зони євро), проведено заміну національних валют та купюр на євро, конвертовано банківські рахунки на єдину європейську валюту.
4. Кредитна система та її основні елементи
Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. У структурі кредитної системи вирізняють банківську систему та небанківські кредитно-фінансові установи. В загальному вигляді структура кредитної системи подана на мал. 4.
Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банківська система, яка здійснює основну масу кредитних і фінансових операцій і є організаційною сукупністю різних видів банків у їх взаємозв’язку.
Кредитна політика комерційного банку в сучасних умовах
... банківської системи тощо. Проведений об’ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері, свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою. ... банківського кредитування в Україні, джерела та інструменти забезпечення повернення позичок, формування кредитної політики, практичні методи визначення оцінки майна та інші. Отже метою роботи ...
Банк — це установа, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності, терміновості та забезпеченості. Основне завдання банку — здійснювати посередництво в розміщенні коштів від кредиторів до позичальників.
Залежно від підпорядкованості банків, відповідно до чинного банківського законодавства, розрізняють два основних типи побудови банківської системи: однорівнева та дворівнева. Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених держав, а також для країн із тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління. Дворівнева банківська система характерна для держав із ринковою економікою, передбачає відносини підпорядкування між центральним і комерційними банками. На першому рівні банківської системи знаходиться центральний (емісійний) банк, який є емісійним центром держави і відповідає за сталість грошової та банківської систем. Центральні (емісійні) банки всіх країн світу виконують такі функції: розробка та реалізація грошово-кредитної політики; емісія грошей і контроль за грошовим обігом у країні; кредитно-розрахункове обслуговування держави;
— кредитно-розрахункове обслуговування банківських інститутів. Крім перелічених функцій центральний банк може зберігати централізовані золоті та валютні запаси, здійснювати регулювання і нагляд за діяльністю кредитних організацій. На другому рівні банківської системи знаходяться комерційні банки, які обслуговують економічних суб’єктів, здійснюючи мобілізацію коштів, та надають кредитно-розрахункове обслуговування.
Комерційні банки. Головною їх функцією є створення за рахунок кредиту додаткових платіжних засобів через збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Розрізняють універсальні та спеціалізовані комерційні банки. Крім банків, до кредитної системи входять небанківські фінансово-кредитні інститути. Небанківські кредитно-фінансові інститути функціонують у порівняно вузьких сферах ринку позичкового капіталу і мають досить специфічну клієнтуру. Такі фінансово-кредитні інститути не мають статусу банку, і їхня діяльність не змінює маси грошей у обігу.
Інвестиційні компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який акумулює грошові кошти інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів і вкладає їх у цінні папери інших підприємств та нерухомість.
Розрізняють інвестиційні компанії відкритого та закритого типу. Інвестиційні компанії відкритого типу беруть на себе зобов’язання викуповувати свої акції на вимогу інвестора. Інвестиційні компанії закритого типу такого зобов’язання не беруть. Ці компанії більш поширені у світі через більшу ліквідність їхніх акцій.
Пенсійні фонди — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що створюється приватними та/або державними установами, підприємствами для виплати пенсій особам, які вносять пенсійні внески. Вільні кошти пенсійних фондів можуть бути інвестовані у фінансові активи, які приносять прибуток.
Учет кредитных операций банка
... на объем и структуру денежной массы, платежного оборота, скорость обращения денег. Кредитная система в лице банков принимает активное участие в выпуске и размещении акций. Условием размещения ... кредитов и процентных ставок по ним. Коммерческие банки функционируют на основе развития деловой конкуренции за привлечение клиентов, кредитных ресурсов, что способствует расширению банковских услуг и ...
Ощадні установи — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який спеціалізується на залученні грошових коштів фізичних осіб і без участі кредитної системи не може розглядатися та функціонувати як інвестиційний капітал.
Страхові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, для якого характерна особлива форма залучення коштів — продаж страхових полісів. Надходження від страхових премій та активних операцій перевищує суму страхових виплат, що дає змогу страховим компаніям здійснювати інвестиції. Порядок інвестицій страхових компаній встановлюється національним страховим законодавством. Страхові компанії поділяються на компанії, що здійснюють страхування населення, та компанії, що здійснюють страхування майна.
Фінансові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що надає позики споживачам шляхом купівлі у торговельній фірм боргових зобов’язань покупців, а також здійснює кредитування торговельних фірм під заставу боргових зобов’язань покупців. Джерелом їхніх позичкових ресурсів є кредити комерційних банків та капітали, які мобілізуються через випуск та розповсюдження власних цінних паперів.
Лізингові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який спеціалізується на купівлі основних засобів виробництва і наданні їх у тимчасове користування орендарю, котрий поступово — сплачує, лізинговій компанії вартість узятого в оренду майна.
Факторингові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що спеціалізується на купівлі дебіторської заборгованості клієнтів. пов’язаної з постачанням товарів або наданням послуг.
5. Грошово-кредитна політика
Грошово-кредитна політика — комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, що їх здійснює держава з метою регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості, врівноваження платіжного балансу. Об’єктами грошово-кредитної політики виступають сукупна грошова маса та рівень процентних ставок.
Суб’єктами грошово-кредитної політики виступають центральний (емісійний) банк країни, комерційні банки, інституції зі страхування депозитів тощо. Інструменти грошово-кредитної політики — операції на відкритому ринку, управління обов’язковими резервами, облікова політика.
Операції на відкритому ринку — купівля та продаж уповноваженими установами держави її цінних паперів. Купівля державних цінних паперів спричиняє додаткову грошову емісію. Продаж державних цінних паперів знижує обсяги грошової маси, що перебуває в обігу. Управління обов’язковими резервами — зміна норми обов’язкового резервування банківських депозитів. Зменшення норми обов’язкового резервування призводить до збільшення ліквідності банківських активів. Збільшення норми обов’язкового резервування призводить до зменшення можливостей комерційних банків до кредитування. Облікова політика — зміна норми відсотка при наданні позик центральним банком комерційним банкам. Такий кредит надається комерційним банкам під заставу державних цінних паперів. Через зміну облікової ставки на грошовому ринку збільшується або зменшується пропозиція кредитних ресурсів.
